Переглянути всі підручники
<< < 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 > >>

 

Тоді Пеппі випрягла коня, що й далі тремтів зі страху і втоми.

- Не тремти, конику, - ласкаво мовила вона. - Зараз усе буде добре.

Вона взяла коня на руки й понесла до стайні. Кінь був такий самий спантеличений, як і Влюмстерлюнд.

Діти з учителькою чекали на дорозі, поки Пеппі повернеться. А Влюмстерлюнд стояв біля воза й чухав потилицю. Він думав, як доправитися додому. Тим часом повернулася Пеппі. Вона взяла один важкий мішок і завдала на плечі Блюмстерлюндові.

- На ось, побачимо, чи ти такий самий мастак носити мішки, як махати батогом, - сказала вона й підняла з землі батіг. - По справедливості я мала б тебе трохи відшмагати цим батогом, коли ти його так любиш. Але він уже порваний, - Пеппі порвала батіг. - І поламаний, - додала вона й поламала пужално.

Влюмстерлюнд мовчки подибав з мішком, тільки постогнував. А Пеппі схопила за голоблі й відтягла воза до Блюмстерлюн-дової садиби.

- Не бійся, я грошей за роботу не візьму, - сказала Пеппі й поставила воза біля стайні Блюмстерлюнда. - Мені було не важко. І за повітряну подорож теж не треба платити.

Блюмстерлюнд довго дивився їй услід.

- Хай живе Пеппі! - загукали діти, коли дівчинка повернулася.

Вчителька також була задоволена й похвалила її.

- Ти добре зробила. Треба жаліти тварин. І, звичайно, людей також.

Пеппі радісно сіла на свого коня.

А я й пожаліла Блюмстерлюнда, - мовила вона. - Скільки підкидала його, а грошей не взяла.

- Того ми й народилися на світ, - повела далі вчителька. — Ми живемо для того, щоб робити людям добро.

Пеппі стала сторч головою на спині в коня й замахала ногами.

- Ге-ге-ге, а для чого народилися на світ інші люди? - спитала вона.

У садку в Улли стояв великий стіл, а на ньому було стільки булочок і тістечок, що в дітей аж слина покотилася. Вони швиденько посідали навколо столу. Пеппі сіла швидше за всіх і миттю запхала в рот дві булочки. Щоки в неї стали круглі, мов яблука.

- Пеппі, треба почекати, поки тебе пригостять, - зауважила їй учителька.

- Ти жа мене не турбуйша, - насилу вимовила Пеппі, такий повний був у неї рот. - Нічого, я обійдушя і беж черемоній.

Саме тієї миті до Пеппі підійшла Уллина мама. В одній руці вона тримала дзбан із солодким соком, а в другій - кавник із шоколадом.

 

Переглянути всі підручники
<< < 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 > >>
Hosted by uCoz