Тоді Пеппі випрягла коня, що й далі тремтів зі страху і втоми. - Не тремти, конику, - ласкаво мовила вона. - Зараз усе буде добре. Вона взяла коня на руки й понесла до стайні. Кінь був такий самий спантеличений, як і Влюмстерлюнд. Діти з учителькою чекали на дорозі, поки Пеппі повернеться. А Влюмстерлюнд стояв біля воза й чухав потилицю. Він думав, як доправитися додому. Тим часом повернулася Пеппі. Вона взяла один важкий мішок і завдала на плечі Блюмстерлюндові. - На ось, побачимо, чи ти такий самий мастак носити мішки, як махати батогом, - сказала вона й підняла з землі батіг. - По справедливості я мала б тебе трохи відшмагати цим батогом, коли ти його так любиш. Але він уже порваний, - Пеппі порвала батіг. - І поламаний, - додала вона й поламала пужално. Влюмстерлюнд мовчки подибав з мішком, тільки постогнував. А Пеппі схопила за голоблі й відтягла воза до Блюмстерлюн-дової садиби. - Не бійся, я грошей за роботу не візьму, - сказала Пеппі й поставила воза біля стайні Блюмстерлюнда. - Мені було не важко. І за повітряну подорож теж не треба платити. Блюмстерлюнд довго дивився їй услід. - Хай живе Пеппі! - загукали діти, коли дівчинка повернулася. Вчителька також була задоволена й похвалила її. - Ти добре зробила. Треба жаліти тварин. І, звичайно, людей також. Пеппі радісно сіла на свого коня. А я й пожаліла Блюмстерлюнда, - мовила вона. - Скільки підкидала його, а грошей не взяла. - Того ми й народилися на світ, - повела далі вчителька. — Ми живемо для того, щоб робити людям добро. Пеппі стала сторч головою на спині в коня й замахала ногами. - Ге-ге-ге, а для чого народилися на світ інші люди? - спитала вона. У садку в Улли стояв великий стіл, а на ньому було стільки булочок і тістечок, що в дітей аж слина покотилася. Вони швиденько посідали навколо столу. Пеппі сіла швидше за всіх і миттю запхала в рот дві булочки. Щоки в неї стали круглі, мов яблука. - Пеппі, треба почекати, поки тебе пригостять, - зауважила їй учителька. - Ти жа мене не турбуйша, - насилу вимовила Пеппі, такий повний був у неї рот. - Нічого, я обійдушя і беж черемоній. Саме тієї миті до Пеппі підійшла Уллина мама. В одній руці вона тримала дзбан із солодким соком, а в другій - кавник із шоколадом.
|