Раптом пролунав мелодійний сигнал - десь поблизу дзвонив мобільний телефон. Невдовзі до нього приєднався ще один. Подорожні здивовано роззирнулися навсібіч, але ніяких телефонів не побачили. Маестро Сміху запитливо поглянув на Тигра-веселуна, який велично розлігся на землі. Перехопивши погляд Маестро, він неохоче підвівся і вийняв із правого вуха перший телефон.

- Ваш час вичерпаний! Ваш час вичерпаний! - наполягав голос у телефоні, та ще й так гучно, що його мимохіть почули усі, хто стояв довкола.

Тигр вийняв із лівого вуха другий телефон і натиснув кнопку. Вочевидь, він почув якийсь наказ, бо відразу ж чітко відповів:

- Буде зроблено!

Сховавши обидва телефони у вуха, він повідомив, що має негайно доправити мандрівників до брами Саду, оскільки там на них вже чекають. Гості поквапилися сісти йому на спину. Маестро притьмом підскочив до них, аби вручити Сашкові та Софійці по декілька смішинок із бляшанки Пеппі.

- Та ну ж бо, не журіться, - мовив він, помітивши сум в очах дітей. - На острові Бешкетництва це суворо заборонено! Тут усі усміхаються, навіть коли прощаються.

- Рушаймо! - нетерпляче скомандував Тигр.

- А чи далеко звідси до брами Саду? - поцікавилася Софійка.

- Пусько б'ятецьке, - пожартував Тигр і вже цілком серйозно додав: - Таки далеченько.

- А ми встигнемо? - занепокоїлася дівчинка.

- Звісно, встигнемо, коли зметеоримо! - бадьоро відказав Тигр.

- Коли що зробимо? - не зрозумів Сашко.

- Зметеоримо - означає помчимо зі швидкістю метеора, -пояснив звір і здійнявся у величезному стрибку.

Щоб опинитися біля брами Саду Зарубіжної Літератури, йому вистачило лише три таких стрибки.