юнак насмілився звернутися до них з трьома проханнями: «Це, передовсім, пара черевиків, бо мої просто-таки розсипалися на порох... Друга річ теж украй необхідна... Чи не можу я отримати новий сюртук? У старому вже годі кудись вийти, на ньому латка на латці... А третє прохання - хоч би кілька книжок»...

Актором Г.К. Андерсен так і не став. Однак захоплення театром привело його на шлях літературної діяльності. Він писав твори для театру, романи, подорожні нотатки. І, звісно, казки -хоча спершу й не надавав їм ніякого значення. Втім, саме казки принесли гучну славу, про яку колись мріяв маленький син бідного шевця, що кроїв одяг для ляльок.

Це була достоту казкова слава. Під час подорожі Європою Ан-дерсена вразила повага, якою його оточили: «О, як я вражений повагою та любов'ю... Я помітив свій уквітчаний портрет... Мене засипали подяками за мої твори», - писав він в одному з листів. А в іншому листі письменник зазначав: «Герцоги, єпископи, вчені, найвідоміші у світі люди розмовляють зі мною так, немов я - видатна особа». З часом Андерсен здобув визнання і на батьківщині. В рідному Оденсі Г.К. Андерсена вітали юрбища схвильованого народу з прапорами в руках. Сам король вшанував уславленого казкаря.

Вдячно та з незмінним подивом приймаючи усі ці знаки читацької любові, письменник нерідко згадував, як чотирнадцятирічним підлітком увійшов у данську столицю нікому не відомим хлопчиськом, без грошей і майже без знайомих. Поряд із цими спогадами слава, якою було уквітчане його ім'я, здавалася справжнім дивом. То було диво перетворення «гидкого каченяти» на прекрасного лебедя. Не випадково сам письменник твердив, що його життя схоже на казку - прекрасну, багату на події та благословенну. «Якби в дитинстві, — написав він у своїх спогадах, - коли я, злиденний хлопчина, вирушив мандрувати світом, мене перестріла б всемогутня фея та запропонувала мені обрати шлях та мету, відповідні до моїх талантів та розумових здібностей, якби вона охороняла й скеровувала мене, - навіть і тоді моя доля не склалася б щасливіше, мудріше й ліпше. Історія мого життя розповість світові те, про що вона говорить мені: Господь милосердний і все робить на краще».

Дочитавши до цих слів, Сашко поволі закрив книжку.

- А я й гадки не мав, що в Андерсена була така дивовижна доля, - тихо промовив він. - Напевне, у казках правди не менше, ніж вигадки.