- Людина! Людина! Що спільного між нами і Людиною? Нехай іде до своїх!

- І підбурить проти нас усіх селян? - заревів Шер-Хан. - Ні, віддайте його мені! Він - Людина, і ніхто з нас не може подивитись йому в очі!

Акела знову підвів голову і промовив:

- Він їв нашу їжу. Він спав разом з нами. Він заганяв для нас дичину. Він ніколи не порушив жодного слова з Закону Джунглів...

- А я заплатила за нього биком, коли ви його приймали. Звичайно, бик небагато коштує, але честь Багіри варта того, щоб за неї постояти, - додала Багіра своїм найласкавішим голоском.

- Бик, яким заплатили десять років тому! - сердито загарчала Зграя. - Яке нам діло до десятирічних кісток?

- І до клятви також? - перебила Багіра, вищиривши свої білі зуби. - Отже, недаремно ви зветеся Вільним Племенем!

- Не може Людське дитинча бігати з Племенем Джунглів! -заревів Шер-Хан. - Віддайте його мені!

- Він брат нам в усьому, за винятком крові, - провадив Акела, - а ви хочете його вбити! Так, я бачу, що справді зажився на світі. Дехто з вас почав їсти людську худобу, а про інших я чув, що з намови Шер-Хана вони ходять ночами викрадати дітей з порогів селянських хатин. Отож я бачу, що ви нікчемні боягузи, і звертаюся до боягузів. Щоправда, я повинен умерти і життя моє тепер нічого не варте, а то я запропонував би його за життя Людського дитинчати. Але, щоб зберегти честь нашої Зграї -дрібниця, про яку ви зовсім забули, лишившись без Ватажка! -я обіцяю, що коли ви дозволите Людському дитинчаті вільно піти до своїх, то я вас жодним зубом не займу, коли настане мій час умирати. Я помру без бою! Це збереже для Зграї життя принаймні трьох. Більше я нічого не зможу зробити. Отже, якщо ви хочете, я можу звільнити вас від ганьби вбивати брата, який ніякої провини перед вами не має; брата, що був прийнятий до Зграї і за якого внесено викуп на підставі Закону Джунглів!..

- Він - Людина - Людина - Людина!.. - сердито гарчала Зграя, і більша частина вовків почала скупчуватись навколо Шер-Хана, який уже вимахував хвостом.

- Тепер уся справа в твоїх руках, - промовила Багіра, звертаючись до Мауглі. - Нічого не вдієш, треба битися.

Мауглі підвівся, тримаючи горщик з вогнем у руках. Потім він потягнувся і позіхнув просто в обличчя всій Раді. Він був у нестямі від злості та горя, бо вовки ще ніколи не показували йому, як вони його ненавидять.