то шкура Шер-Хана буде у мене на голові. І останнє: Акела може жити вільно, як хоче. Ви не посмієте вбити його, бо на те немає моєї волі! І здається мені, що вам тут нічого більше сидіти, висолопивши язики, немовби ви справді щось путнє, а не собаки, яких я проганяю, - ось так! Геть!

Кінець гілки яскраво палав, Мауглі почав розмахувати нею праворуч і ліворуч, і вовки з вищанням кинулись геть, тікаючи від іскор, що палили їм хутро. Лишилися тільки Акела, Багіра та ще з десяток вовків, що були прихильні до Мауглі.

І тут раптом Мауглі відчув, що в грудях у нього почало щеміти, як досі ніколи не щеміло; дихання йому перехопило, він почав схлипувати, і по його обличчю побігли сльози.

- Що це? Що це? - питав він. - Мені не хочеться кидати Джунглів, і я не розумію, що зі мною коїться. Чи не вмираю я часом, Багіро?

- Ні, Братику. Це тільки сльози, які бувають у людей, -відповіла Багіра. - Тепер я знаю, що ти - Людина і вже не дитинча. Віднині Джунглі справді закриті для тебе. Хай вони ллються, Мауглі. Це тільки сльози.

Мауглі сидів і плакав, і серце в нього наче розривалося, адже до цього часу він ще ніколи не плакав.

- Ну, - промовив він нарешті, - я йду до людей. Але спочатку я повинен попрощатися з Матір'ю! - І він пішов до печери, де вона жила з Батьком Вовком, і знову плакав, притиснувшись до її кошлатих грудей, а четверо вовченят жалібно скавучали.

- Ви не забудете мене? - спитав Мауглі.

- Ніколи, поки здужаємо ходити по сліду, - відповіли вовченята. - Коли станеш Людиною, приходь до підніжжя гори, і ми будемо з тобою розмовляти; ночами ми будемо бігати на зорані поля і там гратимемося з тобою.

- Повертайся швидше! - сказав Батько Вовк. - О мудре Жабеня, повертайся швидше, бо ми вже старіємо, твоя Мати і я!

- Приходь швидше, мій голенький синку! - додала Мати Вовчиця. - Бо знай, Людська дитино, що я люблю тебе більше, ніж будь-коли любила своїх щенят.

- Я неодмінно прийду, - відповів Мауглі. — І коли прийду, то покладу на Скелю Ради Шер-Ханову шкуру. Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях, щоб вони пам'ятали про мене!

Починало світати, коли Мауглі самотньо сходив з гори до невідомих створінь, які звуться людьми...

Переклад Л. Солонька

Після того як діти подивилися цей уривок, Кіт Учений повів їх назад. Дорогою Мудрий Папуга організував обговорення казки.