дала ім'я героїні, - наголошувала письменниця. - А ще той випадок, коли я послизнулася й зламала ногу. Тому я зазвичай говорю, що як письменник я - продукт примхи погоди. Бо ж коли б я не послизнулася тоді, в ожеледицю, певно, що ніколи б і не взялася до письменницької справи».

(Викладено за статтею Л. Брауде «Ця дивовижна Пеппі Довгапанчоха»)

- От як народжуються славетні книжки! - зауважив Маестро Сміху і, струснувши бляшанку, почав діставати з неї по одному камінчику.

- Це - розповідь про те, як Пеппі вперше прийшла до школи, -коментував він, - це - історія про те, як вона боролася з поліцейськими, а це - веселий опис її дня народження. Якщо бажаєте, то ми з вами розморозимо пригоди Пеппі в цирку чи оповідку про те, як ця відчайдушна дівчинка перемогла небезпечних злодіїв. Погляньте-но на цю дивовижу, - вів далі Маестро, тримаючи на долоні заморожену смішинку, яка скидалася на прозору пірамідку молочного кольору. - Це - «Розграбуван-няріздвяноїялинки, або Хапайщобачиш у Пеппі Довгапанчохи».

- А чи не можна розморозити якомога більше таких смішинок? - завзято запитав Сашко.

- На жаль, не можна, - відказав Тигр. - Час перебування на острові обмежений, отже, ви можете розраховувати щонайбільше на чотири смішинки.

- У такому разі, - озвався Мудрий Папуга, - найкраще буде розпочати з першої історії про життя Пеппі.

Усі погодилися.

Маестро Сміху залишив на долоні чотири камінці, дихнув на них кілька разів - і почалася розповідь...

пеппі довгапанчоха

(Уривки) Пеппі оселяється у віллі «Хованка»

На околиці малесенького містечка є старий, занедбаний садок, у садку стоїть старий будиночок, а в ньому мешкає Пеппі Довгапанчоха. їй дев'ять років, і мешкає вона там сама-самісінька. Нема в неї ні мами, ні тата. І добре, що нема, бо ніхто їй не загадує йти спати саме тоді, коли вона найдужче розгуляється, і ніхто не силує пити риб'ячий жир, коли хочеться з'їсти цукерок.