були сповнені глибокого співчуття до знедолених і презирства до бездушних багатіїв. У цих поезіях відбилися і ніжне ставлення «поета-орача» до природи, і його величезна повага до моральної сили народу, і закоханість у рідний край, наймиліший йому за всі країни світу. І, звичайно, любов до народних казок, легенд та пісень.

Цю любов поетові прищепила у дитинстві старенька родичка. То була жінка неписьменна, забобонна. Проте, як згадував Бернс, вона знала безліч пісень і казок - про чортів, привидів, фей, чаклунок, перевертнів, русалок, велетнів, лісовиків, блукаючі вогники тощо. «Від тих старих пісень, - говорив згодом поет, - в мені проростали зернини поезії, що до того дрімали...» Міцний зв'язок із шотландським фольклором значною мірою зумовив і самобутність поезії Р. Бернса, і її народність.

Чимало випробувань випало на долю поета. Було й тривале випробування злиднями, що з їхніх лабет йому так і не вдалося вирватися до кінця життя. Було й випробування славою, коли перед генієм-самородком раптом прочинилися двері аристократичних салонів і він опинився у центрі уваги світського товариства. Берне усе витримав з честю й гідністю.

Нестатки й страждання, яких зазнав цей поет, не затьмарили його любові до життя. Вірші Бернса випромінюють дивовижну життєрадісність, віру в найкращі властивості людської вдачі, в перемогу добра, справедливості й розуму на землі. Мабуть, саме тому вони упродовж кількох століть торують шлях до сердець читачів з різних країн.

Подякувавши птахові, Муза звернулася до ельфів із проханням принести том поезій Роберта Бернса. Двоє крихітних чоловічків миттю подали їй величезну книгу у шкіряній палітурці. У повній тиші Муза гортала її сторінки, шукаючи свій улюблений вірш, а потім покликала ельфа, котрий славився майстерним декламуванням- поезій. Він підлетів ближче до книжки, яку Муза не випускала з рук, і почав читати вказаний твір.

Чесна бідність

Хай бідні ми, хай злидні ми,
Не маємо нічого,
А будьмо чесними людьми
Й не біймося нікого.