- Ви кому-небудь скажете?

- Ні, не скажу. Слово честі, слово честі, не скажу.

- Нікому в світі не скажете? До самої смерті?

- Ні, ніколи нікому не скажу. А тепер покажіть!

- Та ви ж зовсім не хочете...

- Якщо ви такі вперті, Томе, я все одно побачу.

І вона поклала свою маленьку ручку на його руку. Почалась боротьба. Том удавав, ніби чинить серйозний опір, але поволі відводив свою руку, і нарешті розкрилися слова: «Я вас люблю».

- Ах, ви поганий хлопчисько! - дівчинка боляче вдарила його по руці, але почервоніла, і видно було, що їй приємно.

Саме цієї миті хлопець відчув, що хтось міцно схопив його за вухо й поволі піднімає з лави. У такий спосіб його провели через увесь клас на своє місце під загальний нестримний регіт. Потім учитель протягом кількох жахливих хвилин стояв над ним, не кажучи ні слова, і нарешті так само тихо рушив до свого трону. Та хоч вухо у Тома боліло, серце його виповнювала радість.

Коли учні заспокоїлися, Том чесно спробував учитися, але він був занадто зворушений. На уроці читання він збивався і плутав слова, на географії обертав озера в гори, гори в річки, а річки в материки, аж поки в світі знову не запанував первісний хаос. На уроці правопису Том так калічив найпростіші слова, що в нього відібрали олов'яний жетон, який він носив з великою гордістю протягом кількох місяців. (...)

Розділ дев'ятий Трагедія на цвинтарі

Цього вечора Том і Сід, як завжди, пішли спати о пів на десяту. Вони помолилися на ніч, і Сід невдовзі заснув. Але Том не спав, нетерпляче чекаючи сигналу. Коли йому здавалося, що вже світатиме, годинник пробив десяту. Це було жахливо. Він не міг навіть крутитися в ліжку й совати ногами, як того вимагали його збуджені нерви, бо боявся розбудити Сіда. Тому лежав смирно, напружено вдивляючись у темряву. Навкруги була моторошна тиша. Поволі з цієї тиші стали виділятися ледве чутні звуки. Передусім - цокання годинника. Потім таємниче потріскування старих балок. Слабкий скрип східців. Очевидно, в будинку блукали духи. З кімнати тітки Поллі долинало тихе, мирне хропіння. Потім почалося нестерпне сюрчання цвіркуна, а де саме - цього не може визначити ніяка людська мудрість. Далі - у стіні, біля ліжка, зловісне «тік-тік» шашелі. Том здригнувся: це означало, що хтось помре. Потім десь далеко завив собака, йому відповів другий. Том переживав страшні хвилини.