Нарешті він задоволено відчув, що час зник, тепер починається вічність, і мимоволі задрімав. Годинник пробив одинадцять -він не почув. Раптом крізь сон до нього долинуло сумне нявчання кішки. У сусідів одчинили вікно, і цей шум розбудив хлопця. Пролунав крик: «Геть, клята!», і об стіну дровника з дзенькотом розбилась порожня пляшка. Том скочив, миттю одягся, виліз у вікно й порачкував до даху. Разів зо два він тихенько нявкнув, потім перескочив на дах дровника і звідти стрибнув на землю. Гекльберрі Фінн зі своєю дохлою кішкою в руках чекав його внизу. Хлопці рушили і незабаром зникли в темряві. Через півгодини вони вже пробиралися високою травою цвинтаря.

Старовинне кладовище було на пагорку, милі за півтори від містечка. Старий дощаний паркан, що оточував його, місцями повалився всередину, місцями - назовні, але ніде не стояв рівно. Усе кладовище поросло травою й бур'яном, старі могили осіли. Пам'ятників не видно, над могилами бовваніли гнилі старі дошки, заокруглені вгорі, сточені червою й похилені до землі, шукаючи підпори і не знаходячи її. «Вічна пам'ять тако-му-то...» - було написано колись на дошках, але на більшості з них написів не можна прочитати навіть удень.

Тихий вітер жалібно стогнав між деревами, і Том боявся, що це, мабуть, душі померлих ремствують за неспокій. Хлопці говорили мало і тільки пошепки, бо час, місце, навколишня урочистість і тиша гнітили їх. Вони знайшли свіжу могилу, яку шукали, і стали за кілька кроків від неї, біля трьох великих ясенів.

Чекали вони, як їм здавалося, дуже довго. Десь крикнула сова, і тільки цей звук порушив мертву тишу. Томові ставало дедалі моторошніше, йому хотілося щось сказати. Відтак він не витримав:

- Геккі, як ти думаєш, - почав він пошепки, - мертві не розсердяться, що ми тут?

Гекльберрі прошепотів у відповідь:

- Не знаю! А моторошно тут. Правда? І - Атож!

Запала довга мовчанка. Хлопці думали про те, як ставляться покійники до їхнього перебування тут. Потім Том сказав нишком:

- Слухай, Геккі, як ти думаєш, сліпий Вільямс чує, що ми говоримо?

- Звісна річ, чує. Принаймні душа його чує.

Том - після паузи:

- Я навіть шкодую, що назвав його Вільямс, а не містер Вільямс. Але ж я не хотів його образити. Всі називали його просто сліпим.

- Треба бути дуже обережним, коли говориш про мертвих, Томе.