- Кажуть! Я напевне знаю. Вона батькові наврочила. Батько сам мені говорив. Якось схопив каменюку та в неї, але не влучив. І що ж ти думаєш? Цієї самої ночі він скотився з покрівлі, де спав п'яний, і зламав собі руку.

- Ото страх! А як же він довідався, що вона чортів привертає?

- Ну от іще! Батько казав, що про це довідатися дуже легко. Коли хтось витріщає на тебе очі й буркоче щось, отже, хоче наврочити. Бо коли відьма буркоче, то це вона читає молитву навпаки, ззаду наперед, розумієш?

- Слухай, Геку, коли ти думаєш пробувати з кішкою?

- Цієї ночі. Думаю, чорти цієї ночі неодмінно прийдуть до старого Вільямса.

- Та його ще в суботу поховали, Геку. Вони вже, мабуть, викрали його в суботу вночі.

- Що ти таке кажеш? Як вони могли його викрасти до півночі? А опівночі вже була неділя. В неділю чорти не дуже люблять шльондрати по землі.

- Це правда. Я й не подумав. А мені можна з тобою?

- Звичайно, якщо не боїшся.

- Отакої! Боюсь! Ти нявкнеш під вікном?

- Добре... І ти нявкни у відповідь, якщо тобі можна буде вийти. А то минулого разу я нявкав під вікнами, поки старий Гейс не почав жбурляти в мене камінці й кричати: «Чорти б забрали цю кішку!» За такі слова я йому цеглиною вибив шибку, тільки нікому не кажи!

- Тієї ночі я не міг тобі нявкати, бо за мною стежила тітка. Але тепер я таки нявкну. Слухай, Геку, що це в тебе таке?

- Нічого особливого — кліщ.

- Де ти його взяв?

- У лісі.

- Що візьмеш за нього?

- Не знаю. Я його не збирався продавати.

- Як знаєш. Та й кліщ такий малесенький.

- Ну, ще б пак! Чужого кліща кожен може лаяти. А я ним задоволений. Для мене і цей кліщ добрий.

- Та кліщів у лісі хоч греблю гати! Я б їх тисячу назбирав, аби захотів.

- Чого ж ти їх не назбираєш? Ага! Сам знаєш, що не вдасться. Я тобі скажу, що цей кліщ дуже ранній - перший кліщ, якого я бачив цього року.

- Слухай, Геку, я тобі дам за нього свого зуба.

- Покажи.

Том дістав папірець, обережно розгорнув його. Гекльберрі уважно розглянув зуба. Спокуса була дуже велика. Нарешті він спитав: