порожніх діжках. Йому не треба було ходити ні до школи, ні до церкви, він нікого не слухав, бо не мав над собою господаря. Він міг ловити рибу, чи купатися, коли й де йому заманеться, і сидіти в воді, скільки хочеться. Лягав спати він, коли хотів. Навесні перший з усіх хлопців починав ходити босий, а восени взувався останній. Йому не треба було ні митися, ні одягати чисту білизну, а лаятися він умів напрочуд. Словом, цей хлопець мав усе, що надає смак життю... Так думали всі вимучені, сковані по руках і ногах «добре виховані» хлопці з «порядних родин» у містечку.

Том привітав романтичного волоцюгу:

- Гей, Гекльберрі! Здоров!

Здоров і ти, коли хочеш...

- Що це таке в тебе?

- Дохла кішка.

- Дай подивитися, Геку! Ач, зовсім уже заклякла. Де ти її взяв?

- Купив в одного... у хлопця.

- Скільки заплатив?

- Синій квиток і бичачий пузир... я його поцупив на різниці.

- А де ти дістав синій квиток?

- Купив у Вена Роджерса два тижні тому... за батіжок.

- Слухай, Геку, а на що годиться дохла кішка?

- На що годиться? Бородавки виводити.

- Та ну? Я знаю кращий засіб.

- Б'юсь об заклад, не знаєш. Який це засіб?

- Гнила вода.

- Гнила вода? Нічого вона не варта, твоя гнила вода.

- Нічого не варта?! А ти її коли-небудь пробував?

- Ні, я не пробував. А Боб Таннер - той пробував.

- А хто тобі сказав?

- Бачиш, він казав Джефові Течеру, а Джеф казав Джонні Беккеру, а Джонні казав Джиму Холмсу, а Джим казав Бену Роджерсу, а Бен казав одному негрові, а негр сказав мені. От і знаю.

- Ну й що з того? Всі вони брешуть. Принаймні всі, крім негра, я його не знаю. Нісенітниця! Тепер ти мені скажи, Геку, як Боб Таннер робив це?

- А так: він узяв та й засунув руку в гнилий пень, де була дощова вода.

- Вдень?

- Авжеж.

- І стояв обличчям до пенька?

- Ага. Ніби так.