Дія друга

Завірюха. Хата Пасербиці. Щойно дівчина принесла хмиз, як Баба посилає її до лісу по проліски для Королеви.

Картина друга

Пасербиця в лісі. Сутеніє. Навколо стає все темніше й темніше. З верхівки дерева шумно падає грудка снігу.

(...) Пасербиця (здригається). Ох, хто там? (Озирається.) Снігова шапка впала, а мені вже примарилось, ніби хтось на мене з дерева плигнув... А кому тут бути в таку пору? Звірі - і ті по своїх норах поховались. Сама я в лісі. (Пробирається далі. Запинається, заплутується в чагарях, спиняється.) Не піду далі. Тут і залишусь. Все одно, де замерзати. (Сідає на повалене дерево.) Темно як! Рук своїх не розгледиш. І не знаю, куди зайшла. Тут і вдень заблукати легко, а вже вночі й поготів. Ні вперед, ні назад дороги не знайти. От і прийшла моя смерть. Небагато я доброго бачила, а все ж таки боязко вмирати... Хіба що гукнути, покликати на допомогу?

Може, й почує хтось - лісничий чи дроворуб запізнілий, або мисливець якийсь. Агов! Рятуйте! Агов! Ні, ніхто не відгукується. Що ж мені робити? Отак і сидіти тут, поки кінець прийде?

А що, як вовки наскочать? Вони ж здаля людину чують. Он там щось хряснуло, ніби підкрадається хтось. Ох, боюсь! (Підходить до дерева, дивиться на товсті вузлуваті, вкриті снігом гілки.) Залізти на дерево, абощо? Там вони мене не дістануть. (Залазить на одну з гілок, сідає в розвилці. Починає дрімати.)

На дереві з'являється білка й кидає на Пасербицю шишку.

Білка. Не спи, замерзнеш!

Пасербиця. Що таке? Хто це сказав? Хто тут, хто? Ні, мабуть, почулося мені. Просто шишка з дерева впала й розбуркала мене. А мені гарне щось приснилося, і навіть тепліше стало. Що ж це мені приснилося? І не згадаю відразу. Ах, он воно що! Ніби мати моя по кімнатах з лампою іде, і вогник мені просто в очі світить. (Підводить голову, струшує рукою сніг з вій.) А й справді щось світиться, он-он, вдалині. А може, це вовчі очі? Та ні, вовчі очі зелені, а це золотий вогник. Так і блимає, і тремтить, ніби зірочка серед гілок заплуталась, побіжу! (Зіскакує з гілки.) Все ще світиться. Може, тут і справді лісникова хатка недалечко або дроворуби вогнище розклали? Іти треба. Треба йти. Ох, ноги не йдуть, задубіли зовсім! (Іде через силу, провалюється в замети, пролазить через вітролом та повалені стовбури.) Аби тільки вогник не погас! Ні, він не гасне, він все