Квітень бере патерицю. На ній зразу ж розпускається молоде зелене листя. Квітень прикладає до вуст сопілку, грає на ній коротку задирливу пісеньку, а потім каже дзвінко, на весь хлоп'ячий голос.

Квітень. Розбігайтеся, струмки, Дзюркотіть по полю. Виповзайте, комашки, Із щілин на волю! Прокидайся, темний ліс, Слухай пісню Квітня! Розцвітайте всюди й скрізь Проліски блакитні!

У лісі й на галяві все змінюється. Тане останній сніг. На горбочках під деревами з'являються блакитні квіти. Навкруги капотить, тече, дзюрчить. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву.

Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати подарували.

Пасербиця. Та як же все це сталося? Невже ж заради мене весна серед зими настала? Очам своїм повірити не смію!

Квітень. Вір, не вір, а біжи швидше проліски збирати! Бо зима повернеться, а в тебе ще кошик порожній.

Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)

Січень (напівголосно). Я її зразу впізнав, як тільки побачив. І хусточка на ній та сама дірява й чобітки плохенькі, ті, що вдень на ній були. Ми, зимові місяці, її добре знаємо. Чи то біля ополонки її зустрінеш з відрами, чи то в лісі з оберемком хмизу, і завжди вона весела, привітна, іде собі - співає. А нині засумувала.

Червень. Тай ми, літні місяці, її знаємо не менше.

Липень. Як не знати! Ще й сонце не встане, а вона вже навколішки коло грядки - поле, підв'язує, гусінь оббирає. У ліс прийде - гілки дурно не зломить. Стиглу ягоду бере, а зелену на кущі залишає - хай собі спіє!

Листопад. Я її не раз дощем поливав. Жаль бере, та нічого не зробиш - на те я осінній місяць!

Лютий. Ох, і від мене вона мало добра бачила! Я її вітром проймав, холодом морозив. Знає вона Лютий-місяць, та зате ж і Лютий її знає. Такій, як вона, не шкода серед зими весну на годинку подарувати.

Квітень. Чого ж тільки на годинку? Я б з нею цілий вік не розлучався!

Вересень. Так, хороша дівчина. Кращої хазяйки ніде не знайдеш.

Квітень. Ну, якщо вона усім вам до вподоби, так подарую я їй свою весільну каблучку!