ясніш горить. І димком теплим ніби потягло. Невже вогнище? Так і є. Чи то мариться мені, чи ні, а тільки чую я, що хмиз на вогні потріскує. (Іде далі, розсуваючи й підводячи лапи густих високих ялин.)

Все світліше й світліше стає навколо. Червонаві відблиски перебігають по снігу, по гілках дерев. І раптом перед дівчиною відкривається невеличка кругла галявина, посеред якої жарко палає високе багаття. Навколо багаття сидять люди, хто ближче до вогню, хто трохи далі. Їх дванадцятеро: троє старих, троє літніх, троє молодих, а останніх троє - ще зовсім юнаки. Молоді сидять біля самого вогню, старі - далі. На двох старих білі довгі шуби, волохаті білі шапки, на третьому - біла шуба з чорними смугами і на шапці чорна опушка. Один з літніх — в золотаво-червоному, другий в іржаво-рудому, третій - в бурому одязі. Решта шестеро - в зелених, різного відтінку, жупанах, гаптованих кольоровими візерунками. У одного з юнаків поверх зеленого жупана - шубка в накидку, у другого -шубка на однім плечі. Дівчина зупиняється між двох ялин і, не наважуючись вийти на галявину, прислухається до того, про що говорять дванадцять братів, що сидять біля багаття.

Січень (кидаючи у вогонь оберемок хмизу).

Гори, гори ясно, -Літо буде красне, А зима тепліша, А весна миліша.

Всі. Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Червень. Гори, гори ясно, -

Ягід буде рясно! Де сніги біліші, -Буде ще рясніше!

Травень. Квіти скрізь яснітимуть,

Бджоли мед носитимуть.

Липень. На полях пшениця

Буде колоситься.

Всі. Гори, гори ясно,

Щоби не погасло!

Дівчина спочатку не наважується вийти на галявину. Потім, насмілившись, поволі виходить з-за дерев. Дванадцять братів, замовкнувши, повертаються до неї.

Пасербиця (вклонившися). Добривечір.

Січень. І тобі вечір добрий.

Пасербиця. Якщо не заваджу я вашій бесіді, дозвольте мені біля вогнища погрітися.