ючись на товаришів, які заздрили йому, усвідомлював у душі, що це найкраща хвилина в його житті.

Парафіяни розходилися додому й говорили один одному, що хоч їх і обдурили безсоромно, але вони, мабуть, ладні знову пошитися в дурні, аби ще раз почути так чудесно виконаний старовинний похвальний гімн.

Цього дня Томові дісталося стільки штовханів і поцілунків, -вони залежали від переміни настрою тітки Поллі, - що їх вистачило б на цілий рік, і йому іноді здавалося, що штурхани навіть більше, ніж поцілунки, виказували тітчину любов до нього й подяку Богові. (...)

- Тут текст знов уривається, - зітхнув Хронотопчик.

- Проте, - впевнено сказав Мудрий Папуга, погортавши дзьобом решту сторінок, загублених мадам Шапокляк, - є ще кілька розділів з різних частин книжки. І серед них - два дуже цікавих уривки. З першого ви дізнаєтеся про те, як, подолавши свій страх перед індіанцем, Том врятував помилково заарештованого Мефа Поттера. А в другому розповідається про не менш шляхетний вчинок Гека.

Розділ двадцять третій Порятунок Мефа Поттера

Нарешті дрімотна нудьга в містечку струснулася й дуже сильно. Призначено було день суду над убивцею. Тепер усі про це тільки й говорили. Том не знав, куди сховатися від розмов. Кожен натяк на вбивство змушував його тремтіти, бо нечиста совість підказувала, що такі розмови ведуться тільки для того, аби спіймати його. Правда, він не знав, як люди довідалися, що він дещо знає про вбивство, але міські пересуди не могли не бентежити його. Тома весь час кидало в жар. Він одвів Гека в затишне місце поговорити по щирості. Треба ж було хоч на деякий час дати волю своєму язикові й поділитися з товаришем. Крім того, Том хотів ще раз довідатися, чи Гек не проговорився.

- Геку, ти кому-небуть казав про це?

- Про що?

- Знаєш, про що...

- Ага! Звичайно, ні.

- Ані слова?

- Ані словечка, щоб мені з місця не зійти. А чого ти питаєш?

- Так. Я боюся.

- Ну, Томе Сойєр, нам і двох днів не прожити, коли ми проговоримося. Ти ж це сам знаєш.

Томові полегшало. Помовчавши, він спитав: