Вони почекали хвилину, що здалася їм вічністю, а потім урочисту тишу знову порушило глухе «бум!».

- Ходім подивимось.

Всі троє підхопилися й побігли до берега, звідки видно було містечко. Розсунувши кущі, вони почали вдивлятися вдалину. Серединою річки, на милю нижче від Санкт-Петербурга, плив невеличкий пароплав, який звичайно перевозив пасажирів з одного берега на другий. На його палубі юрмилося багато народу, а довкола нього снувало безліч човнів, проте хлопці не могли зрозуміти, що робили люди в човнах і на пароплаві.

Раптом над бортом пароплава виріс стовп білого диму, миттю перетворився в цілу хмару, і потужний звук знову долинув до наших піратів.

- Тепер я знаю, в чім річ! - вигукнув Том. - Хтось утопився!

- Авжеж, - підтримав його Гек. - Те саме було минулого літа, коли потонув Біл Тернер. Тоді теж стріляли з гармати над водою -від цього утоплені випливають нагору. А ще беруть хліб, кладуть у нього живе срібло і пускають на воду: де лежить утоплений, там хліб і зупиниться.

- Так, я чув про це, - сказав Джо. - Хотів би тільки знати, чого це хліб зупиняється?

- О, тут справа не в хлібі, - сказав Том. - По-моєму, все залежить від того, які слова кажуть при тому, коли пускають його на воду.

- Нічого не кажуть, - заперечив Гек. - Я сам бачив: не кажуть нічого.

- Дивно! - відказав Том. - А може, вони говорять пошепки... про себе - так, щоб ніхто не чув. Безперечно, так! Про це можна було б відразу здогадатися.

Хлопці погодились, що Том має слушність, бо важко припустити, аби якийсь простий, зовсім не вчений шматок хліба міг діяти так розважливо в такій відповідальній справі.

- Дідько його бери! Хотілося б мені бути зараз там! - вигукнув Джо.

- Мені теж, - обізвався Гек. - Страх, як хочеться знати, хто це там утопився.

Хлопці дивилися вдалечінь і прислухалися. Раптом у голові в Тома майнула думка, і він сказав: - Хлопці! Я знаю, хто потонув! Це ми!

Вони миттю відчули себе героями. Яка радість, яке щастя! Їх шукають, за ними плачуть, ніби за померлими; через них серця крає горе, через них сльози ллються. Люди згадують про те, що вони жорстоко ставилися до цих бідолашних хлопців, тепер совість мучить людей; а головне - ото чудесно - про них гово-