хлопці зробили собі «склянки» з широкого дубового та горіхового листу й вирішили, що вода, підсолоджена чарами дикого лісу, непогано замінює їм каву. Джо нарізував шинку на сніданок, але Том і Гек попросили його трохи почекати: вони знайшли на березі затишне місце й закинули вудочки. Здобич не забарилася. У Джо ще не ввірвався терпець, як вони повернулися, тягнучи чудового коропа, двох окунів, маленького сома, - словом, харчів досить, щоб нагодувати цілу родину. Вони засмажили рибу разом з шинкою і були вражені: ніколи ще риба не здавалася їм такою смачною. Хлопці не знали, що річкову рибу найкраще смажити, як тільки її вловили, і не думали про те, якою прекрасною приправою до їжі є сон на свіжому повітрі, біганина, купання, а головне - голод.

Поснідавши, вони лягли в холодку, поки Гек курив свою люльку, а потім вирушили всі разом у ліс на розвідку. Вони весело йшли між деревами, знизу вгору оповитими повзучим диким виноградом. Час од часу вони натрапляли на чудові галявини, встелені килимом трави і прикрашені квітами, наче коштовним камінням.

По дорозі багато що викликало в них радість, але нічого дивовижного вони не знайшли. Хлопці довідалися, що острів завдовжки милі зо три та чверть милі завширшки і що від найближчого берега його відокремлює вузька протока завширшки якихось двісті ярдів - не більше. Купалися вони мало не щогодини, тому повернулися до табору вже надвечір. Пірати були дуже голодні і не стали знову ловити рибу, але чудово пообідали холодною шинкою, потім знову лягли в холодку побалакати. Однак розмова незабаром почала уриватися, а далі й зовсім завмерла. Тиша і урочистість лісу, відчуття самотності почали справляти своє враження й на хлопців. Вони замислились. Невиразна туга закралася в їхні душі - це була туга за рідною домівкою. Навіть Фінн - Кривава Рука - і той став мріяти про знайомі ґанки й порожні діжки. Але кожний соромився своєї слабкодухості, ні в кого не вистачало відваги висловити вголос свою думку.

Уже деякий час хлопці чули здалеку якийсь особливий звук, але не помічали його, - так ми іноді не помічаємо цокання годинника. А таємничий звук помалу ставав голоснішим, і не зауважити його не можна було. Хлопці перезирнулися й прислухались. Настала довга мовчанка, глибока, нічим не порушувана. Потім здаля долинуло глухе й сумне «бум»!

- Що це таке? - ледве чутно спитав Джо. - Не знаю, - пошепки відповів Том.

- Це не грім, - перелякано сказав Гекльберрі, - бо грім...

- Замовкніть! - гукнув Том. - І слухайте!