із «книги джунглів» мауглі

(Уривок) Брати Мауглі

На крилах у Чіля ніч темна спочила, Кажан виринає з пітьми, Худобу в хлівах охоплює страх, Бо вільні до ранку ми. Роззявивши пащі, женемо крізь хащі Ми жертву до самого скону. І клич наш лунає: - Всім щастя бажаєм, Хто Джунглів пильнує Закону!

На Сіонійські гори спав тихий задушний вечір. Була вже сьома година, коли Батько Вовк прокинувся після денного спочинку, почухався, позіхнув і розправив одну за одною лапи, щоб навіть кінчики позбулися сонної млявості. Мати Вовчиця лежала, уткнувшись великою сірою мордою в чотирьох вовченят, що перекидалися коло неї і скавчали. Вхід до їхньої печери був залитий місячним сяйвом.

- Грр! - прогарчав Батько Вовк. - Знову час на лови.

Він уже збирався стрибнути з горба вниз, як раптом маленька тінь з пухнастим хвостом загородила вхід і проверещала:

- Щасти тобі в усьому, о Найсіріший з Вовків! Хай доля пошле щастя твоїм шляхетним діткам і дасть їм міцні та білі зуби, і хай не забувають вони ніколи, що на світі є убогі та голодні!

То був шакал Табакі, Блюдолиз, а вовки індійських лісів зневажають Табакі: він тільки й знає, що нишпорить скрізь, робить різні капості, разносить плітки та їсть ганчір'я й обрізки шкіри на смітниках коло сіл. Але разом з тим усі вони й бояться Табакі, бо між іншими звірами в Джунглях він найбільше схильний до сказу; і тоді вже він забуває, що сам кожного боявся, бігає лісом і кусає всіх, хто попадеться йому дорогою. Навіть тигр тікає і ховається, коли маленький Табакі скаженіє, тому що сказ - найганебніша річ, яка тільки може статися з диким звіром. Ми, люди, називаємо цю хворобу водобоязню, а звірі звуть її девані, сказом, і тікають не оглядаючись.

- Ну що ж, заходь, пошукай, - похмуро буркнув Батько Вовк. - Але тут нема нічого поживного.

- Для вовка нема, - відповів Табакі, - а для такої нікчемної особи, як я, всяка обгризена кістка - вже справжній бенкет.