Вона відчинила дверцята груби й зазирнула всередину.

- Коли я не помиляюся, тут має лежати олівець.

І там справді лежав олівець. Пеппі дістала його, потім роздерла навпіл білу паперову торбинку, сіла до столу й наморщила лоба.

- Тепер не заважайте мені думати, - сказала вона.

Томмі й Аніка вирішили тим часом погратися з паном Нільсоном. Вони почали одягати й роздягати його. Аніка навіть спробувала покласти його в ліжечко, де він звичайно спав. Вона захотіла погратися в медичну сестру. Томмі мав бути лікарем, а пан Нільсон дитиною. Але пан Нільсон уперто вилазив з ліжечка. Нарешті він таки вирвався, стрибнув угору й зачепився хвостом за лампу. Пеппі відірвала очі від листа.

- Ти дурний, пане Нільсоне, - сказала вона. - Хіба хворі діти чіпляються хвостами за лампу? Принаймні в нас у Швеції не чіпляються. От у Південній Африці, я чула, таке часом буває. Там дітей, як тільки в них підійметься температура, підвішують до лампи, і вони висять так, аж поки зовсім одужають. Але ж не забувай, що ми не в Південній Африці.

Врешті Томмі й Аніка залишили пана Нільсона й пішли чесати коня. Кінь дуже зрадів, коли вони з'явилися на веранді. Він потицявся носом їм у руки, просячи цукру. Вони не мали цукру, проте Аніка вернулася до кухні й принесла кілька грудочок.

А Пеппі все писала. Та ось вона скінчила листа, але не знайшла, в що його запечатати. Томмі побіг додому й приніс їй конверта і марку також. Пеппі старанно вималювала на конверті адресу: «Панні Пеппілотті Довгапанчосі, вілла "Хованка"».

- А що написано в листі? - запитала Аніка.

- Звідки я знаю, я ж його ще не отримала, - відповіла Пеппі.

Повз віллу якраз проходив листоноша.

- Часом мені щастить! - зраділа Пеппі. - Листоноша нагодився саме тоді, коли він потрібний.

Вона вибігла на вулицю й сказала:

- Будь ласка, віддай цього листа Пеппі Довгапанчосі. Негайно!

Листоноша глянув спершу на листа, тоді на дівчинку.

- А хіба не ти Пеппі Довгапанчоха? - спитав він.

- Звичайно, я. А ти думав, що я хто? Абіссінська принцеса, чи що?

- То чому ж ти сама не візьмеш собі листа? - спитав листоноша.

- Чому я сама не візьму листа? Отакої! Ну це вже занадто! Виходить, люди повинні самі собі носити листи? Навіщо ж тоді листоноші? Коли так, то їх треба порозганяти. Я ще зроду не чула такого безглуздя. Ні, любий мій, якщо ти так ставитимешся до своїх обов'язків, то з тебе ніколи не вийде начальник!