- Так сплять у Гватемалі, пояснила вона. - Тільки так і треба спати, інакше й не варто. Так я можу ворушити пальцями вві сні. Ви засинаєте без колискової пісні? - спитала вона. -Бо я мушу завжди співати собі колискову, а то мене сон не бере.

Томмі й Аніка почули під ковдрою якесь мурмотіння. То Пеппі співала собі колискову. Вони тихенько вийшли з кімнати, щоб не турбувати її. У дверях вони обернулися і востаннє глянули на ліжко. Але не побачили нічого, крім ніг Пеппі, що спочивали на подушці. Пальці на ногах ворушилися.

Томмі й Аніка подалися додому. Аніка міцно стискала в руці коралове намисто.

- А все-таки дивно, Томмі, - мовила вона. - Тобі не здається... не здається, що Пеппі сама поховала там ці речі? І - Хтозна, - відповів Томмі. - Від Пеппі всього можна сподіватися.

Пеппі пише листа і йде до школи — але тільки ненадовго

- Сьогодні ми з Анікою писали бабусі листа, - сказав Томмі.

- Он як! - мовила Пеппі, мішаючи щось у каструлі ручкою від парасольки. - А я готую смачний обід, - пояснила вона й нахилилася, щоб понюхати вариво. - Його треба годину варити і весь час мішати, а тоді відразу ж подавати на стіл. То ти кажеш, що ви писали бабусі листа?

- Так, - мовив Томмі. Він сидів на ящику й вимахував ногами. - І скоро отримаємо від неї відповідь.

- А я ніколи не отримую листів, - сумно сказала Пеппі. - Бо ти нікому не пишеш, - мовила Аніка. - Як може отримувати листи той, хто сам нікому не пише?

- А не пишеш ти тому, що не хочеш ходити до школи, - додав Томмі. - Не можна навчитися писати, коли не ходиш до школи. - Я вмію писати, - заперечила Пеппі. - Я знаю багато літер. Фрідольф, матрос на татовому кораблі, навчив мене. А коли не стає літер, то завжди можна додати цифру. Звичайно, я вмію писати! Але не знаю що. Що треба писати в листі?

- Що хочеш, - відповів Томмі. - Я, наприклад, спершу питаю бабусю, чи вона здорова, і пишу, що сам здоровий. Потім пишу про погоду та інше. А сьогодні ще написав, що вбив великого пацюка в льоху.

Пеппі мішала своє вариво й щось обмірковувала. - Шкода, що я не отримую листів. Усі діти отримують, а я ні. Так далі не може тривати. Якщо я не маю бабусі, що писала б мені листи, то я сама собі їх писатиму. І зараз-таки й почну.