Собаки кидаються на Солдата гавкаючи.

Самі бачите! (Відганяє собак дрючком.)

Королева. А чи не можна й мені привести сюди під Новий рік моїх двірських собак? Вони в мене смирні, ласкаві, вміють ходити на задніх лапках. Може, вони теж стануть людьми?

Січень. Е, ні, коли вже на задніх лапках ходять, так людей з них не зробиш. Були собаками - собаками й залишаться. А тепер, гості дорогі, пора мені про своє хазяйство подбати. Без мене й мороз не по-січневому тріщить, і вітер не так дме, і сніг не в той бік летить. Та й вам пора в путь-дорогу збиратись - он вже й місяць високо підвівсь. Він вам посвітить. Тільки їдьте швидше, поспішайте!

Солдат. Та ми й раді б поспішити, дідусю, тільки конячки наші волохаті більше гавкають, ніж везуть. З ними й до наступного року до місця не дотягнешся. От якби нас тими білими кіньми підвезли!

Січень. А ви попросіть господиню, може, вона вас і підвезе.

Солдат. Накажете попросити, ваша величносте?

Королева. Не треба!..

Солдат. Ну, що ж поробиш... Гей ви, конячки капловухі, лізьте знову в хомут! Хоч не хоч, а доведеться нам ще покататися на вас.

Собаки туляться до Пасербиці.

Професор. Ваша величносте!

Королева. Що таке?

Професор. Адже ж до палацу ще дуже далеко, а мороз, пробачте, січневий, суворий. Не доїхати мені, та й ви без шубки замерзнете.

Солдат. Га, ваша величносте?

Собаки. Гав?

Королева (дивлячись вбік). Як же я її проситиму? Я ще ніколи й нікого ні про що не просила... А що як вона скаже - ні?

Січень. Та чого б ні? Може, й згодиться. Санки в неї просторі, на всіх місця вистачить.

Королева (похиливши голову). Не в тому справа!

Січень. Ав чому ж?

Королева (похнюпившись). Та. я ж з неї шубку зняла, втопити її хотіла, каблучку її в ополонку кинула. Та й не вмію я просити, мене цього не вчили. Я вмію тільки наказувати. Адже ж я королева!

Січень. Он воно що! А ми й не знали!

Лютий. Ти нас у вічі не бачила, і ми тебе не бачили. А це хто, вчитель твій, чи що?