Королева. Так, учитель.

Лютий (до Професора). Чого ж ви її такої звичайної справи не вивчили? Наказувати вміє, а просити не вміє. Де ж це чувано?

Професор. Її величність вчилися тільки того, чого їм було вгодно вчитись.

Королева. Ну, коли вже про те йдеться, то за сьогоднішній день я багато чого навчилася! Більше дізналася, ніж від вас за три роки! (До Пасербиці.) Послухай-но, любонько, підвези нас, будь ласка, в своїх санках. Я тебе за це по-королівському нагороджу!

Пасербиця. Спасибі, ваша величносте. Я все маю.

Королева. От бачите - не хоче. Я ж казала!

Лютий. То ти, мабуть, не так просиш!

Королева.. А як же ж треба просити? (До Професора.) Хіба я не так сказала?

Професор. Ні, ваша величносте, з погляду граматики ви сказали цілком правильно.

Солдат. Ви вже мені пробачте, ваша величносте. Я людина невчена - солдат, в граматиці мало тямлю. Але дозвольте мені на цей раз повчити вас.

Королева. Ну, кажи.

Солдат. Ви б, ваша величносте, не обіцяли їй більше ніяких нагород - досить вже їй наобіцяли! А сказали б просто: «Підвези, зроби ласку!» Ви ж не візника, ваша величносте, наймаєте!

Королева. Здається, я зрозуміла. (До Пасербиці.) Підвези нас, будь ласка! Ми дуже змерзли.

Пасербиця. Та як же ж не підвезти! Звичайно, підвезу! Я вам зараз і шуби дам, і вчителеві вашому, й солдатові. У мене їх у скрині багато.

Королева. Ну, спасибі тобі! За цю шубку я дам тобі дванадцять...

Професор (злякано). Ви знову, ваша величносте!

Королева. Не буду, не буду!

Пасербиця дістає шуби. Всі, крім Солдата, одягаються.

(До Солдата.) А ти чого ж не одягаєшся?

Солдат. Не смію, ваша величносте, шинеля ж не по формі, не казенного зразка.

Королева. Нічого, у нас сьогодні все не по формі. Одягайся!

Солдат (одягаючись). Дозвольте мені на передку примоститись. З кіньми поратись - це не те, що з собаками. Справа знайома.

Січень. Сідай, служивий, вези їздців. Та, гляди, шапку в дорозі не згуби. Коні в нас борзі, хвилинки обганяють, - не вгледитесь, як вдома будете!