Він бадьоро пробіг по клавіатурі ноутбука й відкрив на екрані обіцяний уривок. Наблизившись до комп'ютера, діти прочитали таке:

«...Японський поет не розгортає перед читачем усієї картини можливих міркувань, що виникають у зв'язку із зображеним предметом чи явищем. Він тільки

пробуджує думку читача й підказує їй певний напрямок.

* * *

На всохлу гілку сів ночувати крук. Глибока осінь.

Мацуо Басьо, переклад Г. Туркова

Вірш схожий на однотонний малюнок тушшю. Нічого зайвого, все гранично просто. За допомогою кількох вдало дібраних деталей створена картина пізньої осені. Відчувається відсутність вітру, природа ніби завмерла у смутку. Поетичний образ, здавалося б, ледь намічений, але разом з тим надзвичайно місткий, веде читача за собою. Водночас цей образ цілком конкретний. Поет зобразив пейзаж біля своєї хижі, а через нього - і свій власний душевний стан. Не про самотність крука говорить він, а про свою власну. Отож для уяви читача залишено великий простір... Він може пережити почуття суму, навіяне осінньою природою, або ж підхопити настрій журби, властивий самому поетові».

(Викладено за передмовою В. Маркової до збірки «Японські тривірші» )

- Тож покажіть нам самі пейзажні замальовки Басьо! - нетерпляче звернувся до їжака- колекціонера Сашко після того, як прочитав уривок зі статті.

Не гаючи часу, хлопчик перевів стрілки годинника Хроно-топчика на XVII століття, після чого обвів указкою контур Японії на його мапі. На галявині біля маленького ставка з'явилася Бананова хижа. Однак з природою відбувалося щось неймовірне: щомиті вона змінювала своє вбрання, неначе невидимий художник, граючись, блискавично розфарбовував одну й ту саму картину відповідно до кожної пори року. Весняні, літні, осінні, зимові пейзажі так стрімко змінювали один одного, що дітям здавалося, ніби вони потрапили всередину величезного калейдоскопа.

- Я не встигаю нічого помітити! - вигукнув Сашко, спантеличений цим шаленим карнавалом природи. - Зупиніть хоча б на одну мить!