руки мармурову кульку и зацікавлено нахилився до хворого пальця. Та за хвилину Джим прожогом мчав вулицею з цеберкою в руці й чухав потилицю. Том завзято білив паркана, а тітка Поллі верталася з поля бою з пантофлею в руці і з переможним блиском в очах.

Одначе енергії в Тома вистачило ненадовго. Він згадав, як збирався весело провести сьогоднішній день, і смуток його побільшав. Невдовзі хлопці, вільні від будь-якої роботи, вийдуть гуляти й розважатися. Вони, звісно, гратимуться і глузуватимуть з нього, що йому доведеться так важко працювати! Його вогнем палила сама вже думка про це. Він дістав усі свої скарби і став оглядати їх: уламки іграшок, мармурові кульки, всілякий мотлох - цього не вистачить, щоб купити собі хоч півгодини цілковитої волі. Він засунув своє злиденне багатство в кишеню й відмовився від думки підкупити товаришів. У цю важку й безнадійну хвилину його раптом окрилило натхнення - не що інше, як натхнення, геніальна, блискуча думка.

Він узяв щітку і спокійно почав працювати. Ось удалині з'явився Бен Роджерс. Кепкувань цього хлопця Том боявся найбільше. Бен не йшов, а підстрибував і пританцьовував. Це означало, що на серці в нього легко і що він багато чекає від нинішнього дня. Він гриз яблуко, а в проміжках голосно гудів і дзвінко кричав: «Дінь-дон-дон, дінь-дон-дон», бо вдавав із себе пароплава. Підійшовши ближче, Бен притишив хід, зупинився посеред вулиці, повільно завернув, нахилився і почав обережно повертатися, адже він - пароплав «Велика Міссурі», що сидить на дев'ять футів у воді. Хлопчина був одночасно судном, капітаном і сигнальним дзвоном, тому уявляв собі, ніби стоїть на власній палубі, сам собі віддає накази й сам виконує їх.

- Стій, машина! Дзень-дзелень, дзень-дзелень-дзень! - він притишив хід і повільно підійшов-підплив до тротуару.

- Назад! Дзелень-дзелень-дзень! - він став струнко. - Задній хід! Ліво на борт! Чш-чш-чш! - права рука його описувала величезні кола, зображуючи сорокафутове колесо.

- Ліво на борт! Дзелень-дзень-дзень! Чшш-чшш-чшш! Право на борт! - тепер він описував кола лівою рукою. - Стій, правий борт! Дзелень-дзень-дзень! Стій, лівий борт! Тихий хід! Стій, машина! Віддай канат! Стій! Гей там, жвавіше! Дзень-дзелень-дзень! Гей ти, на березі, чого стоїш? Приймай канат! Гей, жвавіше! Чого там забарилися? Намотуй його на цей стовп! За-тяга-ай! Відпусти! Машина, стій! Дзелень-дзень-дзень! Шт-шт-шт! (Машини випустили пару).

Том білив далі й не звертав ніякісінької уваги на пароплав. Бен отетерів на хвилинку, а потім ледве спромігся сказати: