ставилася до нього, а ці люди, може, збираються вбити її. Отже, треба швидше попередити її. Та ні, в нього бракує духу, та й ніколи він не зважиться: адже вони можуть схопити його.

Все це і ще багато дечого промайнуло у нього в голові, перш ніж індіанець Джо встиг відповісти на останні слова чужинця:

- Тобі кущі заважають. Ось тут, бачиш?

- Так. У неї, мабуть, гості. Чи не краще облишити це?

- Облишити, коли я назавжди виїжджаю звідси! Облишити, коли, може, більше такого випадку ніколи не трапиться! Ще раз кажу тобі, як і раніше казав, не треба мені її грошей, можеш їх собі забрати. Але її чоловік покривдив мене... не раз кривдив... він був суддею і запроторив мене до в'язниці, як волоцюгу. І це ще не все, ні, не все. Це тільки мізерна частина. Він велів мене відшмагати! Так, відшмагати спершу нагаєм, як негра! І все містечко дивилося на це. Він відшмагав мене, розумієш? Він познущався з мене і вмер. Тепер я поквитаюся з нею.

- Не вбивай її! Не роби цього!

- Убити її? Хто щось сказав про це? Я вбив би його, якби він був тут, але не її. Коли хочеш помститися жінці, навіщо її вбивати? Її треба тільки спотворити, і край. Вирізати ніздрі, обрізати вуха, як свині!..

- О Боже, це...

- Тебе не питають. Краще мовчи! Так буде безпечніше. Я прив'яжу її до ліжка. А потім вона помре від утрати крові, то хіба я винен? Я не плакатиму, якщо вона сконає. Друже мій, ти допоможеш мені - для цього ти й прийшов сюди, я не зможу впоратися сам. Якщо ти злякаєшся - вб'ю тебе. Розумієш? Якщо ж мені доведеться вбити тебе, я вб'ю її теж, і тоді вже повік не дізнаються, хто це зробив.

- Гаразд! Якщо робити, то зробимо. Що швидше, то краще... Я весь аж тремчу.

- Зараз? А гості? Знаєш, ти щось лукавиш. Ні, ми зачекаємо, поки в будинку погасять світло.

Гек відчув, що тепер мала настати тиша, - а це страшніше, ніж розмови убивць. Він затамував подих і тихенько ступив крок назад, хлопець ставив ногу обережно й твердо, старанно балансуючи і мало не падаючи. Так само обережно й так само ризиковано ступив він другий крок, потім ще й ще. Раптом у нього під ногою тріснула суха галузка. Гек затамував подих, зупинився, прислухався. Ані звуку, глибока тиша. Хлопець неймовірно зрадів. Потім обережно повернувся між двома суцільними рядами кущів, як розвертається пароплав у вузькій протоці, і швидко, але тихо подався далі. Дійшовши до камено