задля прикраси, бо білі люди не мстяться в такий спосіб, але індіанець - то, звісно, зовсім інша річ.

За сніданком вони розмовляли. Між іншим, старий розповів, що перш ніж піти спати, він із синами, взявши ліхтаря, оглянув паркан та всі місця навколо перелазу, щоб побачити, чи нема там крові. Крові не було, зате вони знайшли величезний клунок...

- З чим?

Коли б слова були блискавками, то й тоді вони не злетіли б швидше з пополотнілих вуст Гека. Він широко розплющив очі, затамував подих, чекаючи відповіді. Старий замовк, теж витріщив очі, мовчав три секунди... п'ять... десять... потім відповів:

- Клунок з грабіжницькими інструментами... Та що з тобою?

Гек відкинувся на спинку крісла, рідко, але глибоко дихаючи, він був радий. Валлієць пильно подивився на нього і зрештою сказав:

- Так, набір грабіжницьких інструментів. Це тебе начебто заспокоїло. Але чого ти злякався? Що, ти думав, ми знайшли?

Гека було загнано на слизьке. Пильні очі старого стежили за ним. Гек віддав би все на світі, щоб придумати добру відповідь, але йому нічого не спадало на думку. А пильний погляд дедалі глибше свердлив його душу. І, не маючи часу зважити як слід свою відповідь, Гек відчайдушно прошепотів:

- Я думав, що ви знайшли... підручники для недільної школи.

Бідолашний Гек був занадто пригнічений і не міг посміхнутися, але старий розреготався так голосно й весело, що затрусилося все його тіло, і він нарешті сказав, що такий сміх - як гроші в кишені, бо позбавляє від витрат на лікарів.

Бідолахо! - додав старий. - Ти такий блідий і змучений, тобі, мабуть, зовсім погано. Не дивно, що ти вийшов з рівноваги. Але воно минеться. Відпочинь і поспи - тобі, сподіваюсь, відразу полегшає.

Гекові прикро було думати, що він пошився в дурні і мало не зрадив себе. Адже зрозумів же він з розмов волоцюг там, біля паркану вдови, що було в клунку, який вони несли з корчми. Проте він не знав цього напевно. Ось чому згадка про знахідку так збентежила його.

Зрештою, він навіть зрадів, що таке сталося. Тепер він точно знав, що це не той клунок, отже, йому нема чого хвилюватися. Все начебто тепер ішло як слід: скарб, видно, й досі в «номері два», волоцюг спіймають і запроторять до в'язниці сьогодні ж, а вони з Томом зможуть захопити золото цієї ночі, не боячись нічого.

Щойно вони поснідали, як хтось постукав у двері. Гек поспішив сховатися, бо зовсім не хотів, щоб хтось думав, ніби