Ти котись, каблучко, На весняну лучку, У літнії сіни, В теремок осінній, Серед зимового двора -До новорічного костра!

Королева. Що? Що таке вона каже?

Здіймається вітер, віхола. Скісно летять снігові клапті. Королева, гості, Баба з Дочкою, солдати намагаються заховати голови, захистити обличчя від снігового вихора. Крізь рев хуртовини чути бубон Січня, ріг Лютого, березневі бубонці. Разом із сніговими вихорами проносяться якісь білі постаті. Може, це метелиці, а може, й самі зимові місяці. Кружляючи, вони на бігу захоплюють з собою Пасербицю. Вона зникає.

Королева. До мене! Швидше!

Вітер кружить її і всіх по сцені. Люди падають, підводяться. Нарешті, ухопившись один за одного, обертаються в один клубок.

Голос Гофмейстерини. Тримайте мене!

Голос Баби. Донечко! Де ти?

Голос Дочки. Сама не знаю де... Пропала я!

Різні голоси. Додому! Додому! Коней! Де коні? Візник! Візник!

Усі, припавши до землі, завмирають. Крізь бурю все частіше чути березневі бубонці, а потім квітневу сопілку. Віхола вщухає. Стає ясно, сонячно. Цвірінькають пташки. Всі підводять голови, здивовано

дивляться навколо.

З'являються проліски, та вже за кілька хвилин починається літо. Королева та її піддані страждають від спеки. Невдовзі починається холодна осіння злива, а за нею знову наступає зима. Увесь почт Королеви, крім Професора й Солдата, розбігається. Залишаються також Баба з Дочкою.

На сцену виходить високий Дід в білій шубі. Він по-хазяйському обдивляється навколо, постукує по стовбурах дерев. З дупла визирає білка - він свариться на неї пальцем, вона ховається. Він помічає непроханих гостей і підходить до них.

Дід. Ви навіщо сюди завітали?

Королева. Проліски збирати.

Дід. Не час тепер для пролісків.

Професор (тремтячи). Цілком справедливо.

Крук (з дерева). Спрраведливо!

Королева (злякано глянувши вгору, потім на Діда). Я й сама бачу, що невчасно ми сюди приїхали! Навчіть нас, як звідси вибратись.