Пасербиця. Я не боюся.

Королева. Я думала, що ти якась волохата, клишонога, а ти, виходить, дуже гарна. Якщо тебе одягти красивіше, ти будеш не гірша за мене, а може, й краща. (До Канцлера.) Як ви гадаєте?

Канцлер. В присутності моєї королеви я нікого не бачу!

Королева. Ах, я й забула, що ви короткозорий. (До Професора.) А ви що скажете?

Професор. Я гадаю, що пристойний одяг прикрашає жінку. Проте мені здається, що ця дівчина потребує не так прикрас, як шуби й теплої хустки.

Королева. Цього разу ви маєте рацію. Дайте їй шубку й теплу хустку!

Пасербицю одягають.

Он яка ти стала! Тебе й не впізнати. Ну що, тепло тобі?

Пасербиця. Тепло, ваша величносте.

Королева. А скажи-но, це ти для мене проліски збирала?

Пасербиця. Так, я.

Королева. Значить, ти одержиш сьогодні ж кошик золота. Цілий кошик, розумієш? А коли схочеш, я дам тобі ще дванадцять платтів - шовкових і оксамитних. Та ще атласні черевички на срібних закаблуках, з діамантовими пряжками, та по обручці на кожну руку, та по каблучці на кожен палець. Хочеш?

Пасербиця. Спасибі за вашу ласку. Рада я, що вам сподобалися мої квіточки, а тільки от що я вам скажу: не даруйте мені ні платтів, ні обручок, ані каблучок на кожен палець. Нічого цього мені не треба.

К о р о л е в а. А що ж тобі треба?

Пасербиця. Треба мені всього тільки одну каблучку.

Королева. Одну? Хіба одна краще, ніж десять?

Пасербиця. Для мене краща, ніж сто.

Баба. Не слухайте її, ваша величносте!

Дочка. Вона сама не знає, що каже!

Пасербиця. Ні, знаю. Була в мене каблучка, а ви взяли її та й не хочете віддати.

Дочка. А ти бачила, як ми брали?

Пасербиця. І не бачила, а знаю, що вона у вас!

Королева (до Баби й Дочки). Дайте-но мені цю каблучку.

Баба. Ваша величносте, нема її в нас!

Дочка. Ніхто її в нас не бачив, ваша величносте.

Королева. А зараз побачать. Давайте каблучку, бо буде вам лихо!

Начальник королівської варти. Ану, швидше, відьми! Королева гнівається.