Дід. Як приїхали, так і вибирайтесь.

Солдат. Вибачайте, дідусю, на кому приїхали, тих тепер і на крилах не наздогнати. Без нас геть поскакали. А ви, мабуть, тутешній?

Дід. Взимку тутешній, а влітку чужодальній.

Королева. Допоможіть нам, будь ласка. Я вас нагороджу по-королівському. Хочете золота, срібла - я нічого не пошкодую.

Дід. А мені нічого не треба, я все маю. Он скільки срібла - ви такого й не бачили! (Підводить вгору руку.)

Увесь сніг спалахує срібними й діамантовими іскрами.

Не ви мене, а я вас обдарувати можу. Кажіть, кому що потрібно до Нового року, хто яке бажання має.

Королева. Я одного тільки хочу — до палацу, та тільки їхати нема на чому.

Дід. Буде на чім їхати! (До Професора.) Ну а ти чого бажаєш?

Професор. Я хотів би, щоб усе було на своєму місці і в свій час: зима - взимку, літо - влітку, а ми - в себе вдома.

Дід. Виконаю. (До Солдата.) А тобі чого, служивий?

Солдат. Та чого мені! Біля вогнища погрітись - і добре буде. Змерз дуже.

Дід. Зогрієшся. Тут вогнище недалеко.

Дочка. А нам обом по шубці!

Баба. Та зажди ти! Чого поспішаєш?

Дочка. А чого там чекати? Хоч абияку шубку, хоч на собачому хутрі, аби зараз, швидше!

Дід (витягає з-за пазухи дві шуби на собачому хутрі). Маєте!

Баба. Пробачте, ваша милосте, не треба нам цих шубок, вона не те сказати хотіла!

Дід. Що сказано - те сказано. Одягайте шуби. Носити їх вам - не зносити!

Баба (держачи шубу в руках). Дурепа ти, дурепа! Хоч би соболячу шубу просила!

Дочка. Самі ви дурепа! Казали б вчасно.

Баба. Мало, що собі собачу шубу здобула, ще й мені нав'язала!

Дочка. А коли не подобається, ви й свою мені віддайте, тепліш буде. А самі замерзайте тут під кущем, не пожалкую!

Баба. Так я тобі й віддала! Наставляй кишеню!

Обидві швидко одягаються, лаючись.

Поспішила! Собачу шубу випрохала!

Дочка. Вам саме собача й до лиця! Гавкаєте, як собака!